ЕКО-ПАКЕТ: СТИЛЬ ТА ТУРБОТА ПРО ЗЕМЛЮ

 

Чи може звичайний паперовий пакет стати маленьким кроком до великих змін?! Так, якщо за ним стоїть усвідомлений вибір і турбота про довкілля…

28 жовтня, напередодні Всесвітнього дня екології, який цього року відзначатиметься

 1 листопада, колектив нашої бібліотеки провів для вихованців КМКЦ «Трамплін» майстер-клас «Еко-пакет: стиль та турбота про Землю» в межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні.

Під час зустрічі говорили про те, як наші щоденні звички впливають на довкілля, чому важливо зменшувати використання пластику та які прості рішення допомагають дбайливіше ставитися до природних ресурсів. Вихованці ознайомилися з книгами на екологічну тематику, дізналися більше про відповідальне споживання та переконалися, що турбота про природу починається з повсякденних рішень.

А потім настав час творчості! Звичайний папір перетворювався на практичні і оригінальні еко-пакети. Учасники із захопленням працювали власноруч, виявляли фантазію та раділи результатам своєї праці.

Такі зустрічі — це більше, ніж майстер-класи. Це простір, де кожен може долучитися до спільної справи, спробувати себе у творчості, поділитися враженнями і відчути підтримку. Саме так втілюється ідея безбар’єрності: через рівні можливості для участі, доступ до знань, спілкування та самовираження.

Турбота про Землю починається з малого: з наших щоденних рішень, простих корисних звичок і бажання змінювати світ на краще. А простір, у якому кожен може творити, навчатися й долучатися до спільних справ, допомагає цим змінам народжуватися.

КОД НАЦІЇ - УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!

 

Українське слово — це більше, ніж мова. Це пам’ять, що долає століття, історія, закарбована в словах, і голос народу, який не скорився випробуванням часу. У ньому — наша самобутність, культурна спадщина і духовна сила, що передаються від покоління до покоління.

До Дня української писемності та мови в нашому просторі представлено інформаційно-книжковий калейдоскоп «Код нації — українське слово».

На його полицях — книги, що розкривають багатство і красу рідної мови: від видань для наймолодших читачів до словників, граматик і досліджень українського слова. «Королівство мови», «50 експрес-уроків української для дітей», «Гарна мова — одним словом», «Очам не вірю» — кожна книжка запрошує у захопливу мандрівку мовними скарбами, цікавими відкриттями та несподіваними сенсами.

Адже мова — це не лише слова, якими ми спілкуємося. Це спосіб відчувати світ, називати речі своїми іменами, передавати досвід і зберігати зв’язок із тими, хто був до нас. У рідному слові живе наша ідентичність, а в його звучанні — право народу бути собою, творити власну історію та вільно говорити зі світом.

Бережімо українське слово, пізнаваймо його глибини, плекаймо його красу та передаваймо наступним поколінням. Бо в мові живе те, що робить нас народом і єднає крізь час

МУЖНІСТЬ ГОВОРИТЬ!

 

1 жовтня — День захисників і захисниць України. День, коли особливо важливо говорити про тих, завдяки кому ми маємо можливість жити, працювати, читати книги, зустрічатися і будувати своє майбутнє.

До цього дня у нашій бібліотеці оформлено книжкову виставку «Мужність говорить».

На її полицях знаходяться книги, у яких мужність не є абстрактним поняттям. Вона має конкретні імена, обличчя та долі…

Тут — документальні свідчення і спогади, книги про бойові шляхи українських військових, оборону українських міст, фронтові історії та людей, які опинилися в самому центрі подій. Є видання про Авдіївку, Чернігів, окремі підрозділи та їхніх бійців, фронтові альбоми, художні і документальні тексти. Кожна книга по-своєму зберігає те, що не можна дозволити поколінням забути.

А поруч із «Мужність говорить» у бібліотеці триває виставка живопису «Свобода має колір» Мамуки Мамулашвілі Mamuka Mamulashvili— засновника та командира Грузинського національного легіону, який із 2014 року воює на боці України.

Його історія додає до розмови про мужність ще один важливий вимір — солідарність. Людина, яка народилася в Грузії, свого часу сама пройшла через війну, а згодом приїхала захищати Україну.

І сьогодні його живопис у нашому просторі говорить про свободу, людську гідність, пам’ять і право народів самим визначати своє майбутнє.

Дві виставки поруч — книжкова і мистецька.

Одна розповідає словами. Інша — кольорами.

І все ж їх об’єднує одне: історії людей, завдяки яким Україна залишається вільною.

Дякуємо нашим Захисникам і Захисницям. Пам’ятаємо тих, кого втратили. Бережемо те, що вони захищають.

 

ВІТАЄМО З ВСЕУКРАЇНСЬКИМ ДНЕМ БІБЛІОТЕК!

 

Сьогодні особливо гостро розумієш, що бібліотека — це перш за все люди.

Це можливість зустрітися, розказати, почути одне одного.

Це книги, які відкриваєш і заради історій, і заради відчуття, що світ усе ще має сенс.

І навіть у час, коли доводиться відновлювати те, що здавалося таким буденним і незмінним, бібліотека — є.

Вона живе в людях, які приходять сюди. У книгах, розмовах, виставках картин, дитячих малюнках, творчих зустрічах і добрих справах. У тих, хто зберігає історії свого міста і своєї країни. У тих, хто сьогодні вперше переступає її поріг.

Ми працюємо в час, коли звичайне вже давно стало цінністю.

Проводимо зустрічі і виставки, говоримо про культуру та історію, підтримуємо військових, займаємося творчістю з дітьми, зберігаємо пам’ять про наше місто і створюємо простір, куди хочеться повертатися.

І, мабуть, сьогодні одна з найважливіших місій бібліотеки не дати життю зупинитися.

Бо коли навколо змінюється і руйнується звичний світ, особливо важливо мати місця, де зберігається те, чого не можна знищити уламками: слово, культура, пам’ять, творчість, людська близькість і віра в майбутнє.

У Всеукраїнський день бібліотек хочеться подякувати нашим читачам, друзям і партнерам: усім, хто приходить до нас, підтримує бібліотеку, створює живий простір і разом із нами наповнює її життям.

Дякуємо нашим колегам за щоденну працю, витримку і любов до своєї справи.

Бо поки у бібліотеці звучить слово, відкриваються книги, народжуються розмови і творчі ідеї, вона залишається живим простором для людей.

І в цьому її сила.

З Всеукраїнським днем бібліотек!

Нехай у наших бібліотеках завжди буде світло!

У вікнах.

У книгах.

У людях.

 

КОЛИ МИР НАБЛИЖАЮТЬ РАЗОМ...

Коли приходить Міжнародний день миру, він ніби збирає навколо себе тих, хто наближає його своєю небайдужістю, справами, словом, культурою, мистецтвом, щоденною людською присутністю.

Можливо, саме тому цього дня так природно зустрілися представниці Спілка жінок України у нашому просторі, серед картин Mamuka Mamulashvili — на виставці «Свобода має колір». Незаплановано, але, мабуть, і не випадково.

Мамука Мамулашвілі — воїн, який бореться за Україну, засновник і командир Georgian Legion - Грузинський Легіон ქართული ლეგიონი.

І його картини в цей день стали продовженням нашої розмови. Яскраві, живі, сповнені руху, вони грали різними барвами, надихали і нагадували, що навіть після пережитого людина здатна зберегти в собі світло.

Під проводом Леокадії Герасименко — Посла миру, голови правління Спілки жінок України, говорили про мир, силу українського народу, підтримку і культуру, народжували нові проєкти та планували добрі справи.

У цій зустрічі дивовижно переплелися різні шляхи до однієї мети:

жінки, які творять, примножують і підтримують;

Воїн, який захищає свободу;

мистецтво, яке повертає світло навіть туди, де його, здавалося б, не мало залишитися.

І, можливо, саме так Міжнародний день миру нагадує нам: мир наближають не тільки тоді, коли говорять про нього. Його наближають, коли тримають одне одного, створюють нове, захищають свободу і не дозволяють світлу згаснути.

А виставка «Свобода має колір» продовжує жити і говорити своїми барвами.

Вона продовжена до 30 жовтня 2026 року.

Тож приходьте.

Без сумніву, ці кольори ще скажуть вам щось важливе про свободу

КУЛЬТУРА ЗАРАДИ МИРУ

 Коли навколо так багато тривожної тиші, яку приносить війна, особливо важливо, щоб не замовкали голоси, здатні говорити про людину, пам’ять і майбутнє…

Культура — одна з них.

21 вересня, у Міжнародний день миру, представники нашої бібліотеки відвідали паблік-ток «Культура заради миру» — зустріч, у якій культура постала не просто як надбання, яке потрібно берегти, а як жива сила, що єднає людей, зберігає пам’ять і допомагає світові почути Україну.

Про це говорили люди, для яких культура, громадська діяльність, журналістика, мистецтво і служіння суспільству - не формальні слова, а частина щоденної роботи.

Спікерами виступили Леокадия Герасименко — Посол Миру, голова правління Спілка жінок України; 

Марина Кінах — заслужена журналістка України, прес-аташе УСПП;

Олег Сербін — генеральний директор Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, український співак;

Юрій Піжук — голова Профспілки працівників державних установ України, український поет і композитор;

Дмитро Овечкін — відомий продюсер, а також інші знані громадські діячі.

Говорили про культуру як голос миру під час війни. Про пам’ять і традиції національних спільнот України. Про багатонаціональність, яка не розділяє, а збагачує наше спільне культурне поле. Про культурну дипломатію, як можливість говорити зі світом не лише про те, що переживає Україна, а й про те, хто ми є.

Бо культура зберігає голос народу, його пам’ять, його право називати речі своїми іменами, співати своїх пісень, говорити своєю мовою, пам’ятати своє минуле й творити майбутнє.

І сьогодні кожна така розмова — це теж спосіб тримати цей зв’язок. Між минулим і майбутнім. Між Україною та світом. Між людьми, які можуть бути різними, але здатні чути одне одного.

Саме тому культура під час війни — не тиша. Вона звучить. І цим звучанням тримає живе.

Щиро дякуємо ініціатору події — Маріупольському державному університету; організаторам і співорганізаторам — Інститут розвитку громадянського суспільства ім. Голди Меїр, ГС «Федерації грецьких товариств України» та ГО «Спілка жінок України», модераторкам — Тані Грабан та Діані Тримі,

 спікерам і всім учасникам цієї важливої зустрічі за можливість бути поруч із розмовою, у якій культура стає простором єднання, взаєморозуміння і миру.

Нехай голоси, що говорять про мир, ніколи не стануть тихішими за голос війни.

МЕЛОДІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ

 Коли звучить українська музика — оживає пам’ять, а серце впізнає своє.

21 вересня колектив нашої бібліотеки провів для вихованців КМКЦ «Трамплін» особливий майстер-клас «Мелодія української душі», присвячений Дню української музики, який уперше відзначали в Україні 19 вересня цього року.

Захід відбувся у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні — простору, де кожна людина має можливість пізнавати, творити, спілкуватися й відчувати себе частиною культурного життя.

Цього дня ми говорили про українські музичні інструменти, слухали історії, які вони зберігають, і особливу увагу приділили бандурі — унікальному музичному символу України.

Бандура справді не має прямого аналога у світовій музичній традиції. Її неповторність — у поєднанні короткого грифа, великого корпусу та великої кількості струн, розташованих безпосередньо на корпусі. У різних народів існують споріднені щипкові інструменти, наприклад, лютня чи цитра. Але саме бандура у своїй особливій формі сформувалась на українських землях і стала невіддільною частиною української музичної культури.

Перші письмові згадки про бандуру на українських землях датуються кінцем XVI століття — 1580 роком. Здавна на ній грали мандрівні музиканти-кобзарі, виконуючи історичні пісні та думи, зберігаючи й передаючи поколінням народну пам’ять, мудрість та голос української історії.

А потім учасники самі стали творцями маленької музичної історії: власноруч виготовляли бандури з паперу.

Було цікаво спостерігати, як звичайний аркуш поступово набував форми українського музичного символу. Учасники із захопленням вирізали, складали, прикрашали свої роботи, допомагали одне одному і раділи результату. Кожна бандура вийшла особливою, зі своїм настроєм, кольорами та характером.

Можливо, саме так і народжується любов до культури — не лише з розповідей, а з можливості доторкнутися до неї власними руками.

Нехай українська музика завжди звучить у наших серцях мелодією пам’яті, сили і надії. Нехай поруч будуть люди, з якими хочеться творити, пізнавати і мріяти. А кожен має свій простір, де його почують, підтримають і дадуть можливість розкрити власний талант.

Бо українська душа має свою мелодію. І вона звучить.