четвер, 9 липня 2026 р.

МАЙСТЕРНЯ ЛІТНІХ ФАНТАЗІЙ

 

Літо має дивовижну властивість. Воно розкривається сторінками книг. Легким шелестом паперу. Синню картин. Дитячими усмішками. Маленькими вітрильниками, народженими з аркуша.

8 червня у нашій «Майстерні літніх фантазій» відбувся майстер-клас з оригамі «Ловці вітру: паперові вітрильники», на якому діти відкривали для себе море по-особливому. Кожен згин паперу був схожий на легкий подих вітру, кожен складений кораблик на маленьку мрію про далекі подорожі, нові відкриття і щасливі береги.

Натхненням для цієї зустрічі стала книга Олени Поліщук Astra Astra «Історія флоту від минулого до сучасного», створена у співавторстві з першим Командувачем Військово-Морських Сил України, віцеадміралом — Борисом Кожиним. Це книга, у якій оживають кораблі різних епох, сторінки історії та мрії юних капітанів. Вона нагадує, що шлях у майбутнє починається зі знання свого минулого.
Особливо символічно, що дитячі вітрильники вирушали у свою першу подорож на тлі виставки картин Наталія Ходаковська «Пульс моря». Її картини захоплювали присутніх, навіювали мрії, пробуджували фантазію, дихали солоним вітром, переливалися світлом і шепотіли свої морські історії. Здавалося, що намальовані хвилі ось-ось підхоплять паперові човники й понесуть їх назустріч літу.
Так зустрілися книга, мистецтво і дитяча фантазія. І кожен із них додав свою барву до великої морської казки.
Бо літо — це не лише пора сонця. Це час, коли навіть звичайний аркуш паперу може стати вітрилом, книга — компасом, картина — горизонтом, а дитяче серце — тим місцем, де народжується віра у власні відкриття.

Нехай у кожної дитячої мрії завжди буде попутний вітер!








ТВОРЧА ЗУСТРІЧ "ПРО КНИЖКИ, ЖИТТЯ ТА МУЗИКУ" З ОЛЕКСАНДРОМ КОЗИНЦЕМ

 Іноді достатньо однієї книги, щоб змінити думку. Однієї мелодії, щоб повернути спогади. І однієї щирої розмови, щоб по-новому відчути життя.

Саме таким став творчий вечір «Про книжки, життя та музику» з українським письменником, поетом, науковцем, музикантом, учасником народного камерного хору «Moravski» — Олександр Козинець, що відбувся 8 липня у нашому літературно-мистецькому просторі.
Попри день, що раз по раз переривали повітряні тривоги, у бібліотеці народилася особлива атмосфера: камерна, щира, довірлива. Здавалося, ніби сам час на мить сповільнився, щоб уважніше вслухатися у слово.

А слово цього вечора було глибоким...

Олександр Козинець — автор поетичних і прозових книг, серед яких «Фрактали», «Усі вже знають», «Галерея одкровень», «UNIVERSUM», «Полотна роду», «Світло мого Різдва», «Стежки босоніж» та інших. Він не лише пише книги, а й створює простір для народження нових голосів: організував літературно-мистецькі проєкти «Щоденник», «Щоденник. Re: make», «ПРОдайте їсти», публікується в провідних українських літературних журналах і збірниках.
Його поезія живе не лише на сторінках книжок. Вірш «Я так довго мовчав» став частиною вистави «Невтишимі» Малий театр (режисерська постановка Дмитро Весельський, 2019), відкривши слову ще один простір — театральної сцени.

Під час зустрічі ми говорили про літературу і про життя. Про книги, що народжуються не з вигаданих сюжетів, а з уважного спостереження за людиною. Про виклики, іронію та самоіронію, про пам’ять, стосунки, духовність, відповідальність слова. І щораз відчувалося: найважливіші книги не закінчуються на останній сторінці. Вони продовжуються в думках, спогадах і внутрішніх змінах людини.
Говорили й про музику. Про народний камерний хор «Moravski», у якому співає автор. Хор гідно представляє Україну на світових сценах, відкриваючи слухачам красу української хорової традиції, що є не лише мистецтвом, а й мовою культурної дипломатії. Адже хор — це завжди більше, ніж сума голосів. Десятки голосів не змагаються між собою, а вчаться звучати разом. Можливо, саме в цьому прихована одна з найважливіших метафор життя: кожен має свій голос, але справжня гармонія народжується тоді, коли ми чуємо одне одного.

«Пишу для тих, кому важлива глибина», — сказав Олександр Козинець.
І, здається, саме ці слова найточніше пояснюють усе почуте цього вечора.

Дякуємо авторові за розмову, у якій книжки стали розповіддю про життя, музика — його тихим відлунням, а слово ще раз нагадало, що навіть у тривожні часи саме культура допомагає людині не втратити себе…

середа, 8 липня 2026 р.

ГОДИНА БЕЗБАР'ЄРНОСТІ "МОВА ПОВАГИ В БІБЛІОТЕЦІ"

 

Іноді безбар’єрність починається не лише з пандуса. Вона починається зі слова. З інтонації. З уміння побачити перед собою не обставини, не форму чи травму, а людину.

7 червня у нашому колективі пройшла година безбар’єрності «Мова поваги в бібліотеці» в рамках реалізації політики безбар’єрності у 2026 році «Безбар’єрність — це коли можеш за словами бачити людину».
Головна мета цієї години безбар’єрності — перевести теорію в практику, розібрати живі бібліотечні ситуації та зняти страх зробити щось «не так» при спілкуванні з користувачами.

Під час зустрічі ми розглядали тему «Обслуговування військового/ветерана з видимою травмою чи ампутацією». У роботі використовували базові матеріали «Довідник безбар’єрності», що знаходиться на сайті ЦБС Голосіївського району міста Києва.
Також ми звернулися до практичних посібників «Як ти, брате?»— відомого українського волонтерського проєкту відновлювальної комунікації, створеного психотерапевтом Антоном Семеновим. Його головна мета — навчити людей ефективно підтримувати одне одного, зберігати стосунки та спілкуватися в умовах високого стресу, спричиненого війною.
Проєкт розробляє та безкоштовно поширює практичні посібники (брошури), засновані на живому досвіді та перевірених психологічних практиках.
Теоретична основа спілкування з військовими (зокрема за методологією проєкту «Як ти, брате?») базується на концепції відновлювальної комунікації та травма-інформованого підходу. Головна теза цієї теорії проста й надзвичайно важлива: війна змінює досвід і сприйняття реальності. Комунікація має стати «містком», який допомагає людині безпечно повернутися з військового контексту в цивільний.
Для бібліотеки це не лише професійне знання. Це культура людяності, що народжується в уважному погляді, тактовному слові й щирій повазі. Адже кожна зустріч із читачем — це не просто обслуговування. Це можливість зробити простір бібліотеки місцем, де людина відчуває: її бачать, чують і приймають

вівторок, 7 липня 2026 р.

АНОНС: ТВОРЧА ЗУСТРІЧ ІЗ МАРГО ПУГАЧЕНКО ТА ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЇЇ КНИГИ "НОВІ КРИМСЬКІ КАЗКИ"

 

11 липня о 14:00 запрошуємо дітей і дорослих на зустріч, у якій буде море. Будуть гори. Будуть казки. Буде Крим.

Запрошуємо на творчу зустріч із Марго Пугаченко та презентацію її книги «Нові кримські казки».

Є люди, для яких мистецтво — це професія. А є ті, для кого воно стає способом жити, пам’ятати, говорити зі світом і берегти дім.
Саме такою є Марго Пугаченко —мистецтвознавиця, письменниця, художниця, перформерка, кураторка мистецьких проєктів, громадська діячка, засновниця бренду авторських хусток Margo Puhachenko, акторка та людина, яка популяризує українське мистецтво на батьківщині та далеко за межами України.

За її плечима понад п’ятдесят виставок в Україні та за кордоном, серед яких і персональні. Як кураторка вона працювала з українським народним мистецтвом, сучасними польськими арт-проєктами, освітніми програмами музею Тараса Шевченка в Торонто. У різні роки вона представляла українське мистецтво в Литві, Польщі та Канаді, а сьогодні розвиває культурну інфраструктуру міста Болехів і продовжує організовувати Тиждень українського мистецтва у Познані.
Та ким би не була Марго — художницею, письменницею, кураторкою чи перформеркою у центрі її творчості завжди залишається людина. Її пам’ять. Її свобода. Її дім.

Марго виросла і здобула освіту в Криму. У Севастополі народилися і її донечки. Вона мріяла залишитися там назавжди, адже море і гори були для неї не просто краєвидом, а частиною власної душі. Але після окупації родина зробила непростий вибір. У 2015 році їм дали лише кілька днів, аби залишити Крим: прийняти російські документи для дітей або виїхати. Вони обрали свободу.
Відтоді життя Марго стало дорогою. Львів, Польща, Канада, а нині — Болехів. І в кожному новому місті вона робила те, що вміє найкраще, — творила культуру, об’єднувала людей навколо мистецтва, підтримувала українську ідентичність і знаходила нові способи говорити про дім.

Марго пише казки з дитинства. І майже всі вони народжуються з любові до Криму. Не того, що часто з’являється у політичних новинах, а живого і чуттєвого — з його легендами, вітрами, морем, горами, давніми історіями та дивовижними істотами.

Її казки давно живуть власним життям. У Польщі за ними ставили театральні вистави, а самі тексти увійшли до збірки сучасних польських казок.

Не менш багатогранною є й інша творчість мисткині. З 2019 року вона працює з перформансом, досліджуючи теми самосприйняття, жіночого досвіду, біженства, травми та внутрішнього переродження. Вона брала участь у групових та сольних перформансах в Україні, Польщі й Канаді.

Її картини продовжують своє життя у найрізноманітніших формах: вони стали основою для авторських хусток і колекцій одягу, метафоричних карт для розвитку емоційного інтелекту, дизайнерських іграшок та інших мистецьких колаборацій. Як акторка Марго знімалася в українському андеграундному кіно, канадському художньому фільмі «Luty» та співпрацювала з польським театром.
Та, попри всі країни, проєкти і професії, є місце, до якого вона незмінно повертається. У своїх історіях.

«Нові кримські казки» — це книга, у якій море пам’ятає імена дітей, гори вміють берегти таємниці, а вітер приносить історії, що передавалися століттями. Це світ, де кримський фольклор переплітається з авторською уявою, народжуючи казки про добро, сміливість, любов до рідної землі й силу пам’яті. Для дітей — це дивовижна мандрівка у світ легенд. Для дорослих — можливість ще раз відчути, що Крим можна берегти не лише на карті, а й у слові, культурі та серці.

Тож цього дня ми говоритимемо про мистецтво, що не знає кордонів. Про казки, які допомагають не втрачати дім. Про Крим, який живе у пам’яті. І про людину, яка вже багато років зберігає його через картини, книги, театр, перформанс і кожну створену нею історію.

Запрошуємо на зустріч, після якої, можливо, кожен із нас понесе додому маленьку кримську казку.

 

АНОНС: ЛІТЕРАТУРНА ЗУСТРІЧ ІЗ ПИСЬМЕННИКОМ І ВЕТЕРАНОМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ - ЕДУАРДОМ СОРОКОЮ

 

Мрії не завжди народжуються у щасливі часи. Іноді вони проростають крізь біль. Крізь війну. Крізь втрати. І саме тому стають такими справжніми, що здатні торкнутися чужого серця…

10 липня о 12:00 запрошуємо на особливу літературну зустріч із письменником і ветераном російсько-української війни — Едуардом Сорокою та презентацію його першої книги «Мрія Перероджена в Життя».

Едуард Сорока — ветеран війни 2014–2019 років, командир гармати «Мста-Б». Він пройшов фронт, пережив важкі особисті втрати, отримав статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Але не дозволив війні забрати найголовніше — здатність мріяти, творити і знаходити світло навіть у найтемніші часи.
Саме війна навчила його доводити розпочате до кінця. Так народилась книга, яка стала не лише здійсненням особистої мрії, а й свідченням того, що людський дух сильніший за будь-які випробування.

«Мрія Перероджена в Життя» — це захоплива історія про другий шанс, світ магії, боротьбу добра і зла та силу любові, що здатна перемогти самотність. Разом із героями читач вирушить у дивовижний світ, де пам’ять про минуле стає силою, а справжні почуття допомагають вистояти навіть у найзапекліших битвах. Та за фантастичним сюжетом приховується те, що близьке кожному з нас: віра, надія, вибір і незламне прагнення жити.

Едуард Сорока є учасником Всеукраїнський форум військових письменників — важливої платформи сучасного українського літературного середовища, що об’єднує військових авторів, які осмислюють війну через літературу та говорять про людську стійкість. Ініціативу започаткувала Таня Пилипець, директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука. Сьогодні цей Форум став простором, де звучать сильні голоси сучасної України.

Ця зустріч — не лише про книгу.

Вона — про силу людини, яка пройшла війну. Про слово, що лікує. Про мрію, яка, всупереч усьому, перероджується в життя.

Запрошуємо всіх, хто вірить у силу українського слова, цінує справжні історії та хоче почути голос людини, яка знає ціну життя і мрії.

 

пʼятниця, 3 липня 2026 р.

АНОНС: ТВОРЧА ЗУСТРІЧ "ПРО КНИЖКИ, ЖИТТЯ ТА МУЗИКУ" З УКРАЇНСЬКИМ ПИСЬМЕННИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ КОЗИНЦЕМ

 

Що об’єднує книжки, життя та музику?!
Можливо, відповідь у слові, яке торкається серця. А можливо — у людині, яка вміє однаково щиро писати, навчати, співати й ділитися своїми роздумами зі світом.

Запрошуємо вас 8 липня о 16:00 на творчу зустріч «Про книжки, життя та музику» з українським письменником Олександр Козинець.

Олександр Козинець — письменник, науковець, логопед, упорядник серії літературних збірок про українські традиції, музикант і учасник камерного хору «Moravski». Його творчість поєднує поезію і прозу, глибоке осмислення людського буття, пам’яті, родинних цінностей і краси повсякденного життя.

Під час зустрічі говоритимемо про творчість і натхнення, про книжки, що народжуються з життєвого досвіду, і про музику, яка нерідко продовжує те, чого не можна висловити словами.

«Немає жодного зайвого дня у добі,
Все, що живе, прагне рости і жити.»

Можливо, саме ці рядки допоможуть відчути атмосферу майбутньої зустрічі.

Запрошуємо всіх, хто любить сучасну українську літературу, кому відгукується музика і хто знає, що найважливіші історії народжуються там, де зустрічаються книга, життя і пісня.

четвер, 2 липня 2026 р.

ЧИТАЙ ПІД ЛІТНІМ СОНЦЕМ

 

Кажуть, у кожної бібліотеки живе своє Літо…

Воно приходить тихо. Прикрашає полиці квітами, запалює сонячні промінчики на книжкових обкладинках і шепоче дітям: «Відкрий книгу — і я подарую тобі пригоду.”
Саме таке Літо оселилося у нашій бібліотеці, де діє книжково-ілюстративна виставка-порада «ЧИТАЙ ПІД ЛІТНІМ СОНЦЕМ».
Тут книжки чекають на своїх читачів. Одні мріють вирушити з вами у далекі мандрівки, інші — розповісти дивовижні казки, а ще інші — навчити бачити дива у найзвичайнісіньких речах.

А поруч з книгами розквітає Творчість. Вона оселяється в дитячих долоньках, оживає у кольорових малюнках, народжується на майстер-класах і дарує радість нових відкриттів. Тут кожен може створити щось особливе, знайти друзів і повірити у власні таланти.
Якщо хочете, щоб це літо запам’яталося теплими історіями, новими друзями й чарівними відкриттями, завітайте до нашої бібліотеки. Бо саме тут народжуються історії, які хочеться згадувати навіть тоді, коли літо вже стане спогадом.


ВЕЧІР УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА: ЄВГЕН НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ ТА ОЛЕНА ГОЛЕМБОВСЬКА

 

Іноді достатньо одного вечора, щоб слово і живопис заговорили однією мовою. Мовою пам’яті, історії, втрат, сили й надії. Саме таким став вечір 1 липня у нашому просторі.
У межах виставки Наталія Ходаковська «Пульс моря» відбулася подвійна презентація: книги Євгена Невмержицького (творчий псевдонім Нікола Марія Луговододоленко) — «Півострів називається Крим»
та мистецького проєкту Олени Голембовської «Косачки — українські амазонки».
На перший погляд — література і живопис. Насправді — одна велика розмова про Україну. Про пам’ять, яка не дозволяє забути. Про землю, яка пам’ятає свої легенди. Про людей, які сьогодні творять нову історію ціною власного життя.

Євген Невмержицький — військовий, письменник, бойовий медик, психолог, фінансовий аналітик, науковець і викладач університету. Людина з чотирма вищими освітами, яка у переломний для країни час стала на її захист. Його творчість народжується із тонкого відчуття краси, але проходить крізь досвід війни, тому в кожному слові відчувається особлива щирість.
Філософська казка «Півострів називається Крим» — це не просто історія у віршах. Це роздуми про вибір, добро і зло, втрату, силу духу та шлях людини до пізнання себе. У ній автор говорить про те, що межа між добром і злом часто невидима, але кожен із нас щодня проводить її власними думками, рішеннями і вчинками.

Особливо щемливо прозвучала історія самої книги. Філософська казка «Олден» була написана й уперше видана ще у 2003 році. У час, коли Крим був беззаперечною частиною незалежної України, а велика війна здавалася неможливою. Сьогодні цей текст читається зовсім інакше. Автор свідомо повернув книзі назву «Півострів називається Крим», щоб підкреслити нерозривний зв’язок української історії, культури, міфів і легенд із землею, яка вже одинадцять років перебуває в окупації, але залишається українською згідно з міжнародним правом.

Книга присвячена двоюрідному братові автора — В’ячеславу Невмержицькому, який загинув під час оборони Бахмута, побратимам із 99 батальйону 61 окремої мотопіхотної бригади, батальйону безпілотних систем «Легіон», інженерно-саперної роти 61 ОМБР, Командуванню Сил безпілотних систем ЗСУ, усім полеглим і зниклим безвісти воїнам українського війська та всім цивільним, життя яких забрала ця війна.

Слова автора пронизували залу. Він говорив про те, що доля кожного полеглого заслуговує на окрему книгу, а ця війна вкотре довела просту істину: змінюється зброя, але незмінним залишається головне — перемагає дух.

Продовженням цієї розмови став мистецький проєкт Олени Голембовської «Косачки — українські амазонки».

Художниця, яка працює на перетині живопису, доповненої реальності та дослідження історичної пам’яті, через символізм і метафори розповідала про українських жінок-воїтельок — від скіфських часів до сучасності. Не міфічних героїнь, а реальних жінок, чия сміливість, свобода і гідність століттями жили на українській землі. Через символи, живопис і сучасну художню мову авторка показує, що ця сила нікуди не зникла. Вона продовжує жити в українських жінках сьогодні.
Особливим емоційним акцентом вечора стала картина «Танок ПЕРЕМОГИ» — образ незламного руху вперед, внутрішньої свободи та віри, яка сильніша за страх.
У залі панувала особлива атмосфера. Було багато тиші… тієї, що народжується не від браку слів, а від їхньої глибини. Цей вечір став не просто презентацією книги та мистецького проєкту, а щирою зустріччю людей, яких об’єднує любов до України, її культури та пам’яті.

Щиро дякуємо Євгену Невмержицькому за подаровані бібліотекам книги. Вони знайдуть своїх читачів і продовжать цю важливу розмову.
Сьогодні, коли війна торкається кожної української родини, мистецтво і література перестають бути лише творчістю. Вони стають пам’яттю. Свідченням. Опорою. Вони допомагають нам не втратити себе і нагадують, ким ми є.

Тож є зустрічі, які закінчуються оплесками. А є ті, що продовжуються у думках. Цей вечір був саме таким. Бо коли слово, мистецтво і пам’ять говорять в унісон — народжується не просто культурна подія. Народжується відчуття України