СВІТЛО СЕРЦЯ І ПОЛОТНА

20 грудня у нашому мистецькому просторі відбулось відкриття виставки Дмитро Коваль
«Береги закоханих» — подія тиха, камерна, майже шепітна та дуже глибока за відчуттям.

Ця виставка народилася з внутрішньої потреби говорити мовою живопису про те, що не завжди піддається словам. У час війни, коли особисте й колективне переживаються одночасно, пейзаж у творчості Дмитра Коваля стає формою тиші, простором зупинки й глибокої рефлексії. Це не втеча від реальності, а спосіб зберегти людське — почуття, пам’ять, здатність любити.

 

Образ берегів у цій серії — не буквальний пейзаж, а внутрішній ландшафт, символічна межа, що існує в людині. Береги тут — як стани свідомості, як точки опори, коли звичні координати зсуваються. Вони нагадують про розділеність — між людьми, між домом і дорогою, між «до» і «після». І водночас – про тяжіння, адже берег існує лише у співвідношенні з іншим берегом, так само як любов — у присутності іншого.

У цій напрузі між відстанню і близькістю художник знаходить мову для розмови про почуття, що не зникають навіть у найтемніші часи. Кохання тут — не сюжет і не декорація, а внутрішній стан, що тримає людину на поверхні. Світло в картинах Дмитра Коваля стає знаком присутності — коханої людини, дому, того мирного й цілісного, що живе в пам’яті й надії.

Дмитро Коваль — відомий український художник, живописець і педагог, чия творчість посідає помітне місце в сучасному мистецькому просторі України. Його мистецька практика сформована на перетині академічної школи та глибоко особистого, емоційного бачення світу. За свій внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва митець отримав широке визнання: його роботи представлені на численних персональних і групових, всеукраїнських та міжнародних виставках, у галерейних і музейних зібраннях.

Він є членом Національної спілки художників України, завідувачем циклової комісії «Живопису та образотворчих дисциплін» у ВСП «ФКМД КНУТД», лауреатом численних українських і міжнародних премій, організатором багатьох виставкових проєктів і конкурсів для молодих митців. Проте за всіма регаліями для митця незмінно важливо головне — істина і правда, про які він говорить як про основу своєї творчості.

Особливого звучання виставка набуває саме в бібліотеці імені Василя Симоненка. Тут живопис вступає в тонкий діалог із поезією — так само стриманою, чесною, зосередженою на внутрішньому. Як і у віршах Симоненка, тут важливе не гучне проголошення, а інтонація, уважність до людського переживання, здатність побачити цілий світ у крихкому жесті.

«Світ який — мереживо казкове!..

Світ який — ні краю ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця…»— писав Василь Симоненко.

І ці слова ніби продовжуються в живописі Дмитра Коваля — у світлі, фактурі, напівтонах, у відчутті казковості, що народжується з тиші.

Цього вечора бібліотека була без електричного світла — планове вимкнення ніби спеціально запросило тишу й напівтемряву стати частиною цієї зустрічі. Але саме ця відсутність зовнішнього світла підсвітила картини по-іншому: гірляндами, відблисками, напівтінями. Простір став майже казковим, а живопис — ще більш інтимним, ніби створеним для цього сутінкового стану, коли бачиш не очима, а серцем.

У бібліотечному просторі роботи Дмитра Коваля сприймаються майже як поезія— із паузами, внутрішніми наголосами, можливістю зупинитися. Недарма сам художник говорить: «Головне в моїй творчості — це істина і правда». Ця щирість відчутна в кожному полотні.

«Береги закоханих» утверджують живопис як акт любові до життя — тихий, уважний і необхідний. Як поезія, що не кричить, але залишається з тобою надовго.

Виставка триватиме до 14 січня 2026 року. Тож завітайте до нашого простору тихої, але глибокої розмови — про любов, що витримує, і внутрішню стійкість, яка не зраджує.

Щиро дякуємо Дмитру Ковалю за береги, між якими хочеться зупинитися й залишитися.

РІЗДВЯНА МАЙСТЕРНЯ ДОБРА

19 грудня у світлому й теплому просторі КМКЦ "Трамплін" сталось справжнє передріздвяне чаклунство. У межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні колектив нашої бібліотеки провів майстер-клас зі створення паперової ялинки
  «Моя різдвяно-новорічна ялинка».

Кожна ялинка, складена з паперу, вийшла особливою — зі своїм характером, настроєм і мріями. В очах вихованців сяяли іскри радості, а в долонях народжувалося маленьке диво. Хтось тихо усміхався, хтось захоплено розглядав свою роботу, а хтось уже уявляв, як ця ялинка прикрасить дім і збере навколо себе тепло родинного свята. У ці миті папір перетворювався на казку, а простір наповнювався щирими емоціями.

Особливим чарівним подихом цього дня стали різдвяні дарунки від друзів нашої бібліотеки — Спілка жінок України та Рада жінок міста Києва.

Вони передали вихованцям не лише слова вітання та підтримки, а й цілий кошик зимового тепла: рукавички, шапки, шарфи, шкарпетки та інші теплі речі, створені із любов’ю та турботою дбайливими руками Асоціації дружби Kalyna - Finland Ukraina Ostrobotniia Kalyna rf.

Ці теплі подарунки, мов маленькі обереги. Вони зігрівають не лише тіло, а й душу, зберігаючи в собі турботу, любов і віру в диво. Нехай у них буде тепло навіть у найхолодніші дні, а кожна петелька нагадує: поруч є люди, яким небайдуже.

І як у справжній казці, добро цього дня поверталося добром. Вихованці центру у відповідь передали партнерам бібліотеки власноруч створені чарівні іграшки — маленькі різдвяні символи вдячності, світла й радості. Нехай вони оселяться на ялинках або в домівках і тихо нагадують: дива народжуються там, де є щирі серця.

Дякуємо друзям бібліотеки за подарункове доповнення свята, яке зробило цю різдвяну казку ще теплішою й світлішою.

Нехай це Різдво принесе всім мир і добро, яким так хочеться ділитися!

УКРАЇНА В СЕРЦІ, МРІЯ НАД НАМИ!

Триває Національний тиждень читання літератури для дітей, який Український інститут книги проводить уже вдруге. До 14 грудня ми читаємо разом і відкриваємо тему цього року — «Тепло книжкової родини».

Адже тепло книжкової родини — це історії, що об’єднують.

Книжки допомагають нам залишатися поруч, навіть коли нас розділяють кілометри чи різні життєві шляхи. Спільне читання — це спосіб говорити мовою серця: батьки й діти, бабусі й онуки, родини, що поруч і на відстані — усі вони знову знаходять одне одного між сторінками улюблених книжок.

Особливо сьогодні, у час війни, це тепло стає ще важливішим.

Книжка здатна бути домом там, де його тимчасово немає. Вона обіймає, заспокоює, дає опору й світло. А спільне читання — це ниточка, що з’єднує тих, хто далеко, і тих, хто чекає. У кожній історії живе наша пам’ять, наша любов і наша сила.

До цієї події ми підготували виставку «Україна в серці, мрія над нами» — збірку українських книжок, сповнених тепла, казок, мрій та натхнення. Серед книг — символ нашої незламності, легендарний літак «Мрія». Він нагадує: навіть у найскладніші часи ми продовжуємо мріяти, триматися разом і підійматися вище.

Запрошуємо на читання під нашою ялинкою — у простір, де дітям хочеться слухати, дорослим — ділитися, а книжкам — жити у родинному колі. Тут народжується світло, що нас єднає, і мрія, яка завжди летить над нами.

 

МИСТЕЦТВО НЕЗЛАМНОСТІ, ПАМ'ЯТІ Й ГІДНОСТІ

«Я — Невр, я Скіфа-Вола син,

Я — Україн землі святої,

Мій корінь — скіфський меч

Тисячоліттями гартованої волі».

В. Франчук, 2017 р.

Ці слова стали передмовою до нашої зустрічі — неофіційною, але напрочуд правдивою. Бо саме вони відкривають те внутрішнє джерело сили, з якого народжується мистецтво Валерій Франчук — мистецтво незламності, пам’яті й гідності.

4 грудня в нашому мистецькому просторі в межах виставки «Світло з-під попелу» відбулася щира та натхненна творча зустріч учнів Ліцей 33 міста Києва з Валерієм Франчуком — видатним українським митцем та митцем зі світовим імʼям, живописцем, графіком, скульптором, Народним художником України, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, володарем Міжнародного диплому «Художник зі світовим іменем», професором Університету сучасних знань, Літописцем нашої держави.

Зустріч у межах виставки «Світло з-під попелу» стала для дітей моментом особливого дотику — до історії України, до мистецької правди, до тих глибин духу, які відчуваєш не очима, а серцем. Митець говорив про свої дороги, про рани й відродження, про тишу, з якої народжується світло. Його роботи — це синтез думки та емоції, де шпатель, ніби сталеве перо часу, залишає на полотні чесні, живі й невимовно чуттєві сліди.

Учні запитували, слухали, відкривали для себе новий вимір мистецтва — того, яке говорить про наше минуле й майбутнє одночасно. А наприкінці художник подарував дітям творчі дарунки — листівки з репродукціями серії «Пізнання істини», кожна з теплим автографом майстра. Для читачів нашої бібліотеки Валерій Франчук подарував свої книги з підписом — як джерело натхнення для всіх, хто шукає істину між рядками та фарбами.

Тож виставка «Світло з-під попелу» — це жива памʼять і незламність, де біль не руйнує, а перетворюється на світло.

Де попіл не приховує, а відкриває зміцнілу сутність. Де кожен мазок — це крок України до свого відродження.

Ми висловлюємо глибоку та сердечну подяку Валерію Франчуку — за його талант, мудрість, щирість і світло, яке він приносить кожною своєю роботою.

Окрема подяка — @Аполлінарія Франчук, вірній супутниці митця,

за її натхненну підтримку, турботу, допомогу в організації виставок і ту тиху, але незамінну силу, яка супроводжує кожен творчий крок художника.

Раді повідомити, що виставку продовжено до 16 грудня 2025 року.

Запрошуємо всіх відвідати — і відчути світло, що проростає з-під попелу.

… І допоки світло проривається з-під попелу — ми стоїмо.

Допоки мистецтво говорить — ми чуємо. Допоки пам’ять живе в серцях — живе й Україна.