Після нічного обстрілу місто прокидається насторожено, та все одно знаходить у собі сили жити далі. У такі ранки особливо відчувається, як сильно душа прагне світла —
спокійного, доброго, справжнього…
Сьогодні це світло прийшло до нас у вигляді дитячих голосів та щирих очей. Учні 7 класу Ліцей 33 міста Києва завітали на виставку «Світло з-під попелу» відомого українського митця, живописця, графіка, скульптора, Літописця нашої держави, Народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, володаря міжнародного диплому "Художник зі світовим іменем" — Валерій Франчук.
Мистецтво справді лікує.
У ньому — не лише краса, а й дихання сили, тепла, пам’яті.
І особливо сьогодні відчувається правда слів Майстра, які ми нанесли на вікно бібліотеки, як оберіг:
«Я творю для того, шоб люди не забували, що в них є душа.
А, кажуть, вона вічна…» — В. Франчук
Це вікно стало нашою маленькою вітриною стійкості: воно світиться цитатою, за якою — полотна Майстра.
І ніби каже кожному, хто проходить поруч: душа тримається, навіть коли темно.
Діти дивилися на картини уважно й щиро, вголос ділилися своїми відчуттями: хто побачив у полотнах спокій, хто силу, а хтось сказав тихе: «так красиво, аж хочеться мовчати…»
І це, мабуть, найбільше свідчення того,
що мистецтво працює.
Їхні враження біля полотен поєдналися з шелестом книжкових сторінок — і це додало залу світла, тепла та особливої зосередженості.
Ми вдячні Валерію Франчуку за мистецтво, яке повертає внутрішній спокій, лікує тишу після сирен і дарує відчуття, що світло — завжди сильніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар