4 червня дощило, а в бібліотеці імені Василя Симоненка про поета згадували шістдесятник Олександр Верхман, поет, бард, драматург і фізик Ігор Жук, бібліотечна спільнота та читачі книгозбірні, яка носить ім'я поета.
Про дві-три зустрічі з Василем Симоненком в квартирі Миколи Вінграновського розповідав людина-легенда, дослідник, душенаказник Ніни Миколаївни Грін Олександр Аркадійович Верхман. Згадував, як його світогляд скорегував Василь Андрійович одним питанням: "Як ти розумієш інтернаціоналізм без нації?"
Згадував вечір пам'яті поета в бібліотеці медичного інституту на вул. Хмельницького. Говорили про надої молока в Черкаській області, про працю паровозоремонтного заводу. Раптом на трибуну виходить жінка і починає читати:
Заворожи мені, волхве!
Заворожи мені, волхве...
Сидить по мавпі на зорях, на місяцях.
Респектабельні пілігрими
в комфортабельних "Волгах"
"ходять" по шевченківських місцях.
Вербують верби у монографії.
Вивчають біо— і гео-графію.
Полюють в полі на три тополі...
А цікаво, багато б із них потрафили
пройти шляхами його долі?
Давайте чесно,
не кнопки ж ми й не педалі.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косаралі,
побував би ще й на Соловках.
Загартований, заґратований,
прикиданий землею, снігами, кременем,
досі був би
реа
білі
тований.
Хоч посмертно, зате — своєвременно.
Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так...
А може, було інакше?
"Чуєш, батьку?
Чую, синку!.."
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Косинка.
Божеволів у тюрмі Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнемося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет?!
"Це був 1963 рік. Я був свідком подвига. Через дві хвилини потяглася "вервечка кгбістів" з двох боків залу, і вечір закрили...", -- згадує Олександр Аркадійович. Цією жінкою була Ліна Костенко.
Ігор Жук згадував перший збірник Ліни Василівни "Над берегами вічної ріки", і це "було перше, що дуже струсонуло серед української поезії", адже як усі ровесники, виховувався переважно на російській поезії срібного віку. Пізніше з'явився цикл пісень на слова Ліни Василівни. Ігор Жук також присвятив вірш Василю Симоненку, який потім став піснею, а тепер присвячений ще пам'яті Василя Стута, тож тепер це пісня пам'яті обох Василів.
Бібліотекар ЦРБ ім. М.О. Некрасова Зоя Логвинко подарувала примірник газети "Молодь Черкащини" з архіва свого свекра письменника, полковника міліції Івана Логвиненко зі статтею Василя Симоненка, присвячену правоохоронним органам. За іронією долі, спілкування з правоохоронцями мало фатальні наслідки для поета.
Наприкінці вечора Олександр Верхман читав Симоненкове
КУРДСЬКОМУ БРАТОВІ
Борітеся — поборете.
Шевченко
Волають гори, кровію политі,
Підбиті зорі падають униз:
В пахкі долини, зранені і зриті,
Вдирається голодний шовінізм.
О курде, бережи свої набої,
Але життя убивців не щади.
На байстрюків сваволі і розбою
Кривавим смерчем, бурею впади.
Веди із ними кулями розмову:
Вони прийшли не тільки за добром,
Прийшли забрати ім'я твоє, мову.
Пустити твого сина байстрюком.
З гнобителем не житимеш у згоді:
Йому «панять», тобі тягнути віз.
Жиріє з крові змучених народів
Наш ворог найлютіший — шовінізм.
Він віроломство заручив з ганьбою,
Він зробить все, щоби скорився ти.
О курде! Бережи свої набої —
Без них тобі свій рід не вберегти.
Не заколисуй ненависті силу,
Тоді привітність візьмеш за девіз,
Як упаде в роззявлену могилу
Останній на планеті шовініст.
