«Коли гриміла громом Україна,
історія писалась кров’ю тих,
хто розуміє велич слова —
«Батьківщина».
Юрій Руф
До Дня пам’яті Захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність у нашому просторі представлено книжкову виставку «Земля ридає, плачуть небеса — Героїв Україна пам’ятає…».
Це виставка про тих, хто став на захист України. Про тих, хто боровся. І про тих, хто вже не скаже свого слова, але залишив його нам у книгах, поезії, спогадах, документах.
Література сьогодення говорить тут голосами військових і волонтерів. Вона звучить влучно й правдиво до мурашок у серці. Розповідає про живих і мертвих Героїв, вцілілих і зранених, про велич і ницість, про кохання і щирість, про нескорених духом синів і дочок рідної землі.
Серед представлених видань — книга ЮРІЯ ДАДАКА (Руфа) «Час революції». Поет, громадський діяч, науковець, спортсмен, мандрівник, засновник бренду «Ґwear» та літературно-просвітницького проєкту «Дух нації», учасник Всеукраїнський форум військових письменників. Юрій Руф був людиною, для якої Україна була не абстрактним поняттям, а щоденним вибором і відповідальністю.
З початком повномасштабного вторгнення він став до лав захисників України. 1 квітня 2022 року Юрій Руф загинув, захищаючи Батьківщину.
Його слова сьогодні читаються особливо гостро. Бо він писав про Україну, яку хотів бачити вільною, сильною і нескореною і сам віддав за неї життя.
Поруч — відома антологія «#Голоси» Всеукраїнського форуму військових письменників, літературної платформи, заснованої у 2019 році. В альманасі зібрані прозові й поетичні тексти, а також роздуми тридцяти авторів, які писали на війні та про війну. Деяких із них, на жаль, уже немає серед живих. Але їхні голоси продовжують жити у слові.
І серед всіх голосів особливо близьким для нашої бібліотеки є голос ВОЛОДИМИРА ВОЛІКОВА (Скіфа) — загиблого військового, бойового медика, лікаря-кардіолога, члена Національної медичної палати України, Заслуженого діяча естрадного мистецтва України, митця слова.
Для нашої бібліотеки Володимир був не лише автором, чиє ім’я сьогодні читаємо на обкладинці книги. Він був нашим другом, частиною бібліотечного життя.
Разом ми проводили патріотичні зустрічі для молоді, говорили про війну і мир, про силу духу, відповідальність, любов до України, про те, що означає бути громадянином своєї країни. Він умів говорити з молодими людьми просто, щиро й без зайвих слів так, щоб його слухали і щоб сказане залишалося в пам’яті.
Сьогодні цих зустрічей уже не повторити. Але залишилися фотографії, усмішки, розмови, спільні моменти — маленькі фрагменти часу, в якому Володимир був поруч.
Тому разом із цим дописом хочеться залишити фотоспогади про наші зустрічі з Володимиром. Про нього — живого… Усміхненого... Справжнього…
Його книга «Поезія, опалена війною» — автобіографічна. У ній немає вигаданих почуттів. Є те, що він сам пережив, побачив і пропустив через власне серце: любов до життя і Батьківщини, біль утрат, пам’ять про побратимів, тривогу і віру в мир.
Мабуть, найкраще про це говорить його власна поезія:
«Ми йшли дорогами війни,
Де попелом покриті мрії.
Життя і смерть в одних обіймах —
Ми йшли дорогами війни.»
Його поезія звучить як молитва за загиблих і як заклик до живих — берегти те, за що заплачено найвищу ціну.
Книга вийшла за сприяння Володимира Васильовича Шоломицького — волонтера медичних гуманітарних місій у зонах бойових дій, громадського діяча та керівника медичної служби «Національної медичної палати».
Володимир загинув 6 березня 2025 року. Але його слово залишилося.
І пам’ять про Володимира живе не лише в його книзі.
Наша бібліотека долучилася до акції «Стіл пам’яті — 2026». Порожній стіл — простий і водночас щемкий символ. Місце того, хто вже не сяде поруч. Місце очікування того, хто вже не повернеться. І водночас — місце, яке назавжди залишається зайнятим у наших серцях.
Наш Стіл пам’яті присвячений саме Володимиру Волікову — Скіфу.
І хоч сьогодні за бібліотечним столом бракує нашого важливого гостя, його місце серед нас — назавжди. У наших спогадах. У його книзі. У його поезії. У словах, які продовжують жити…
Ще одна особлива книга виставки — «Півострів називався Крим» ЄВГЕНА НЕВМЕРЖИЦЬКОГО (Луговододоленко Нікола Марія). Це філософська казка про втрату, пам’ять, любов до рідної землі та незламність людського духу.
Книга присвячена двоюрідному брату автора В’ячеславу Невмержицькому, який загинув у 2023 році під час оборони Бахмута, а також загиблим і зниклим безвісти воїнам 99-го батальйону 61-ї окремої мотопіхотної бригади, батальйону безпілотних систем «Легіон» 61 ОМБр, інженерно-саперної роти 61 ОМБр, Командування Сил безпілотних систем Збройних Сил України — усім загиблим і зниклим безвісти воїнам українського війська та цивільним, чиї життя забрала ця страшна війна.
А поруч — десятки інших книг: документальних, художніх, поетичних, написаних військовими й про військових. Про фронт і побратимство, про втрати й повернення, про мужність і страх, про любов і біль, про людей, які тримають нашу землю.
У цій виставці немає просто книг.
Є чиїсь життя…
Чиїсь голоси…
Чиїсь спогади…
Чиїсь останні слова…
І пам’ять, яку ми не маємо права втратити.
Бо поки ми читаємо їхні імена, вони залишаються з нами.
Поки перегортаємо сторінки — продовжуємо їхню розмову з Україною.
Поки звучить їхнє слово — вони живуть.
Вшановуємо всіх загиблих Захисників і Захисниць України.
Пам’ятаємо.
Дякуємо.
Віримо.
Немає коментарів:
Дописати коментар