ЗЕМЛЯ РИДАЄ, ПЛАЧУТЬ НЕБЕСА - ГЕРОЇВ УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ...

 

«Коли гриміла громом Україна,

історія писалась кров’ю тих,

хто розуміє велич слова —

«Батьківщина».

Юрій Руф

До Дня пам’яті Захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність у нашому просторі представлено книжкову виставку «Земля ридає, плачуть небеса — Героїв Україна пам’ятає…».

Це виставка про тих, хто став на захист України. Про тих, хто боровся. І про тих, хто вже не скаже свого слова, але залишив його нам у книгах, поезії, спогадах, документах.

Література сьогодення говорить тут голосами військових і волонтерів. Вона звучить влучно й правдиво до мурашок у серці. Розповідає про живих і мертвих Героїв, вцілілих і зранених, про велич і ницість, про кохання і щирість, про нескорених духом синів і дочок рідної землі.

Серед представлених видань — книга ЮРІЯ ДАДАКА (Руфа) «Час революції». Поет, громадський діяч, науковець, спортсмен, мандрівник, засновник бренду «Ґwear» та літературно-просвітницького проєкту «Дух нації», учасник Всеукраїнський форум військових письменників. Юрій Руф був людиною, для якої Україна була не абстрактним поняттям, а щоденним вибором і відповідальністю.

З початком повномасштабного вторгнення він став до лав захисників України. 1 квітня 2022 року Юрій Руф загинув, захищаючи Батьківщину.

Його слова сьогодні читаються особливо гостро. Бо він писав про Україну, яку хотів бачити вільною, сильною і нескореною і сам віддав за неї життя.

Поруч — відома антологія «#Голоси» Всеукраїнського форуму військових письменників, літературної платформи, заснованої у 2019 році. В альманасі зібрані прозові й поетичні тексти, а також роздуми тридцяти авторів, які писали на війні та про війну. Деяких із них, на жаль, уже немає серед живих. Але їхні голоси продовжують жити у слові.

І серед всіх голосів особливо близьким для нашої бібліотеки є голос ВОЛОДИМИРА ВОЛІКОВА (Скіфа) — загиблого військового, бойового медика, лікаря-кардіолога, члена Національної медичної палати України, Заслуженого діяча естрадного мистецтва України, митця слова.

Для нашої бібліотеки Володимир був не лише автором, чиє ім’я сьогодні читаємо на обкладинці книги. Він був нашим другом, частиною бібліотечного життя.

Разом ми проводили патріотичні зустрічі для молоді, говорили про війну і мир, про силу духу, відповідальність, любов до України, про те, що означає бути громадянином своєї країни. Він умів говорити з молодими людьми просто, щиро й без зайвих слів так, щоб його слухали і щоб сказане залишалося в пам’яті.

Сьогодні цих зустрічей уже не повторити. Але залишилися фотографії, усмішки, розмови, спільні моменти — маленькі фрагменти часу, в якому Володимир був поруч.

Тому разом із цим дописом хочеться залишити фотоспогади про наші зустрічі з Володимиром. Про нього — живого… Усміхненого... Справжнього…

Його книга «Поезія, опалена війною» — автобіографічна. У ній немає вигаданих почуттів. Є те, що він сам пережив, побачив і пропустив через власне серце: любов до життя і Батьківщини, біль утрат, пам’ять про побратимів, тривогу і віру в мир.

Мабуть, найкраще про це говорить його власна поезія:

«Ми йшли дорогами війни,

Де попелом покриті мрії.

Життя і смерть в одних обіймах —

Ми йшли дорогами війни.»

Його поезія звучить як молитва за загиблих і як заклик до живих — берегти те, за що заплачено найвищу ціну.

Книга вийшла за сприяння Володимира Васильовича Шоломицького — волонтера медичних гуманітарних місій у зонах бойових дій, громадського діяча та керівника медичної служби «Національної медичної палати».

Володимир загинув 6 березня 2025 року. Але його слово залишилося.

І пам’ять про Володимира живе не лише в його книзі.

Наша бібліотека долучилася до акції «Стіл пам’яті — 2026». Порожній стіл — простий і водночас щемкий символ. Місце того, хто вже не сяде поруч. Місце очікування того, хто вже не повернеться. І водночас — місце, яке назавжди залишається зайнятим у наших серцях.

Наш Стіл пам’яті присвячений саме Володимиру Волікову — Скіфу.

І хоч сьогодні за бібліотечним столом бракує нашого важливого гостя, його місце серед нас — назавжди. У наших спогадах. У його книзі. У його поезії. У словах, які продовжують жити…

Ще одна особлива книга виставки — «Півострів називався Крим» ЄВГЕНА НЕВМЕРЖИЦЬКОГО (Луговододоленко Нікола Марія). Це філософська казка про втрату, пам’ять, любов до рідної землі та незламність людського духу.

Книга присвячена двоюрідному брату автора В’ячеславу Невмержицькому, який загинув у 2023 році під час оборони Бахмута, а також загиблим і зниклим безвісти воїнам 99-го батальйону 61-ї окремої мотопіхотної бригади, батальйону безпілотних систем «Легіон» 61 ОМБр, інженерно-саперної роти 61 ОМБр, Командування Сил безпілотних систем Збройних Сил України — усім загиблим і зниклим безвісти воїнам українського війська та цивільним, чиї життя забрала ця страшна війна.

А поруч — десятки інших книг: документальних, художніх, поетичних, написаних військовими й про військових. Про фронт і побратимство, про втрати й повернення, про мужність і страх, про любов і біль, про людей, які тримають нашу землю.

У цій виставці немає просто книг.

Є чиїсь життя…

Чиїсь голоси…

Чиїсь спогади…

Чиїсь останні слова…

І пам’ять, яку ми не маємо права втратити.

Бо поки ми читаємо їхні імена, вони залишаються з нами.

Поки перегортаємо сторінки — продовжуємо їхню розмову з Україною.

Поки звучить їхнє слово — вони живуть.

Вшановуємо всіх загиблих Захисників і Захисниць України.

Пам’ятаємо.

Дякуємо.

Віримо.

 

"СВОБОДА МАЄ КОЛІР"- ВИСТАВКА КАРТИН МАМУКИ МАМУЛАШВІЛІ, ЗАСНОВНИКА І КОМАНДИРА ГРУЗИНСЬКОГО ЛЕГІОНУ

 

Коли колір перестає бути просто кольором, він починає жити власним життям. Яскравий, сміливий, часом різкий, часом майже невагомий. Він зустрічається з іншим кольором, вступає з ним у суперечку, народжує несподівані поєднання, змінює настрій і ніби весь час перебуває у русі. У цих картинах багато енергії — тієї, яку неможливо залишити тільки на полотні. Вона переходить до глядача.

Саме такою постає виставка у нашому мистецькому просторі —«Свобода має колір» Mamuka Mamulashvili, військового, засновника і командира Georgian Legion - Грузинський Легіон ქართული ლეგიონი.

Цікаво спостерігати, як по-різному вона відкривається людям. Діти зупиняються біля яскравих композицій, вдивляються, вигадують власні образи. Дорослі затримуються довше, намагаючись вловити настрій, ритм, внутрішню напругу. Для когось це просто гра кольорів, для когось — емоція, яку важко назвати. І, мабуть, у цьому одна з найцінніших властивостей мистецтва: кожен знаходить у ньому щось своє.

А за цією яскравістю стоїть доля людини, для якої свобода ніколи не була абстрактним поняттям.

Мамука Мамулашвілі народився 22 квітня 1978 року у Тбілісі. У чотирнадцять років брав участь у війні в Абхазії. Разом із батьком, генералом Зурабом Мамулашвілі, потрапив у полон і провів там три місяці, після чого був звільнений у межах обміну військовополоненими. Згодом брав участь у двох чеченських кампаніях.

Його життя могло піти зовсім іншим шляхом. Навчання в Туреччині, Парижі, спеціальність «дипломатія», робота радником міністра оборони Грузії. Але у 2014 році цей шлях привів його до України.

22 квітня 2014 року Мамука Мамулашвілі створив Грузинський національний легіон — добровольчий підрозділ, до якого увійшли грузинські військові. Легіон брав участь у боях за Луганський аеропорт, воював за Дебальцеве. У 2016 році офіційно увійшов до складу Збройних сил України, ставши першим іноземним підрозділом у складі української армії.

За військову службу Мамука Мамулашвілі був відзначений орденом Вахтанга Горгасалі III ступеня у Грузії. В Україні нагороджений орденом «Народний Герой України», орденом «За мужність», Хрестом Івана Мазепи, медаллю «За жертовність і любов до України» та іншими державними й церковними відзнаками.

Та поруч із військовою біографією існує ще одна — художня.

Мамука не професійний художник. Його роботи виконані переважно на склі олійними й акриловими фарбами, гуашшю. Але техніка тут лише засіб. Головне — те, що відбувається всередині кольору.

Можна довго говорити про війну, яку він бачив. Але достатньо подивитися на ці картини, щоб відчути: крізь усе пережите в ньому є місце для світла.

Можливо, тому вони такі яскраві.

Бо той, хто знає ціну темряви, особливо гостро відчуває світло. А той, хто знає ціну життя, бачить його в усіх його барвах.

І тоді назва виставки звучить уже зовсім не метафорично.

Свобода має колір.

Можливо, він у кожного свій. Але поки ми здатні його бачити — свобода жива.

Запрошуємо побачити її барви у нашій бібліотеці.

Київ, вул. Антоновича, 25

22 серпня — 30 вересня 2026 року

Вхід вільний

ЖИВИ І МІЦНІЙ, МОЯ ВІЛЬНА КРАЇНО, ПІД ПРАПОРОМ НЕБА Й РОДЮЧИХ ЛАНІВ!

 

19 серпня у нашому просторі напередодні Дня Державного Прапора України та Дня Незалежності України відбувся патріотичний майстер-клас «Кольори моєї України».

Цього дня дитячі руки творили особливі вітальні листівки для України. У них жовті поля й синє небо, тепло дитячих сердець, щирі побажання та віра в те, що наша країна неодмінно буде вільною, сильною і щасливою.

Було так зворушливо спостерігати, з яким натхненням діти обирали кольори, вигадували свої побажання, старанно виводили слова й прикрашали листівки. Для них Україна — це не просто назва на карті. Це дім, родина, рідна мова, друзі, сонце над головою і мрії про мирне майбутнє.

А ще до свят у нашому просторі представлено книжково-ілюстративну виставку «Живи і міцній, моя вільна країно, під прапором неба й родючих ланів!»

На виставці зібрано книги, які розповідають про Україну: її історію та культуру, традиції і визначних людей, незламність українського народу та шлях до свободи. Це видання, що допомагають краще пізнати свою країну, відчути гордість за неї й усвідомити, якою великою цінністю є її незалежність.

Особливе місце на виставці займає книга «Україна — мрія» Олени Мокренчук (позивний Ластівка) — військовослужбовиці Збройних Сил України, директорки Благодійної організації «Фронт допомоги», журналістки та письменниці, членкині Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України.

Її «Україна — мрія» — це особливо важливий акцент нашої виставки. Адже мрія про Україну — вільну, незалежну, сильну та мирну — сьогодні стала спільною мрією мільйонів. І кожен, хто захищає її, працює для неї, творить, навчає, читає та виховує дітей у любові до своєї землі, наближає цю мрію.

Тож напередодні Дня Державного Прапора та Дня Незалежності хочеться побажати нашій Україні найголовнішого — миру, сили, єдності й перемоги!

Нехай над нею завжди буде синє небо, нехай золоті поля родять хліб, нехай дитячий сміх звучить без сирен, а кожна українська мрія має можливість здійснитися.

Живи й міцній, моя вільна Україно!

Під синьо-жовтим прапором — до перемоги, миру і щасливого майбутнього!

#ДеньПрапора #ДеньНезалежності #Україна #КольориМоєїУкраїни #УкраїнаМрія #ЧитаємоУкраїнське #Бібліотека

 

АНОНС ВИСТАВКИ ЖИВОПИСУ МАМУКИ МАМУЛАШВІЛІ - "СВОБОДА МАЄ КОЛІР"

Свободу неможливо виміряти. Її не втримати в долонях, не побачити очима, не пояснити одним словом. Для тих, хто ніколи її не втрачав, вона може здаватися таким самим природним станом, як повітря, яким ми дихаємо. Та для тих, хто знає її справжню ціну, свобода має інший вимір. Вона має голос і пам’ять, біль і надію. І навіть колір…

Напередодні Дня Незалежності України у нашому просторі відкривається виставка живопису «Свобода має колір» — Мамуки Мамулашвілі Mamuka Mamulashvili військового, засновника і командира Georgian Legion - Грузинський Легіон ქართული ლეგიონი, людини, яка стала уособленням міжнародної солідарності з Україною, боротьби за свободу та незламності духу.

Мамука Мамулашвілі — грузин, який свідомо відмовився від успішної кар’єри та обрав боротьбу за Україну. Його шлях в Україні розпочався ще у 2014 році, коли він створив Грузинський національний легіон. Легіон воював за Дебальцеве, брав участь у боях за Луганський аеропорт. У 2016 році він офіційно став частиною Збройних сил України.

З перших днів війни і до сьогодні Мамука Мамулашвілі та грузинські добровольці продовжують брати участь у боях на різних напрямках фронту, захищаючи Україну пліч-о-пліч з українськими воїнами.

У цьому виборі є особливий символізм. Сакартвело має власний досвід боротьби за свободу, тому присутність грузинських воїнів поруч з Україною — це більше, ніж підтримка. Це солідарність людей, які знають ціну права бути вільними на своїй землі.

Та за образом командира і за бойовим досвідом є ще одна важлива сторона Мамуки — мистецтво.

Він не професійний художник, але його картини говорять безпосередньо кольором, формою, лінією. У них відчувається сильна людина, яка багато бачила, багато пережила і все ж продовжує вірити.

Його мистецтво народжується поруч із війною, але не про війну. Воно про те, заради чого людина здатна вистояти: про внутрішню свободу, пам’ять, надію і здатність бачити світ у кольорі навіть тоді, коли навколо нього темрява.

Тож Україна відзначає свою незалежність, а поруч із нею ті, хто обрав захищати її свободу зі зброєю в руках.

Саме тому напередодні Дня Незалежності ця виставка звучить особливо. Бо незалежність — це не абстрактне слово. За нею стоять люди. Українці й іноземці, які сьогодні разом тримають оборону, разом відстоюють право України бути вільною і самій визначати своє майбутнє.

І, можливо, саме тому свобода має колір.

Запрошуємо побачити його у картинах Мамуки Мамулашвілі.

Виставка триватиме з 22 серпня до 30 вересня 2026 року.

გაუმარჯოს თავისუფლებას! Хай живе свобода!

ВИСТАВКА "ТВОРЧИЙ ШЛЯХ" ВЕРОНІКИ ЧУЖОЇ

 

Мистецтво має дивовижну здатність єднати людей. Воно збирає навколо себе погляди, щирі усмішки, теплі розмови й тих, хто вміє цінувати красу. Саме такою стала виставка «Творчий шлях» Вероніки Чужої — молодої художниці, яка від дитинства говорить зі світом мовою кольору, світла і натхнення.

Ця виставка — не лише знайомство з творчістю авторки. Це щира розповідь про шлях, який народжується з мрії, наполегливості та любові до мистецтва. Кожна робота — це крок уперед, новий досвід, нове відкриття, нова спроба побачити й передати красу навколишнього світу.

Вероніка Чужа народилася у Києві у 2008 році. Її мистецький шлях розпочався у Палаці школярів, продовжився в юнацькому клубі «Червоні вітрила» під керівництвом викладачки Дарини Михайленко, а сьогодні триває у Київському індустріальному фаховому коледжі КНУБА на відділенні «Образотворче мистецтво та реставрація».

Експозиція поєднала навчальні та авторські роботи, створені в різний час. Вони стали своєрідним літописом творчого зростання: від перших мистецьких пошуків до формування власної художньої мови. У живописі і графіці живуть допитливість, емоційність та тонке вміння знаходити красу там, де ми іноді проходимо повз.

Запрошуємо відвідати виставку, підтримати молоду художницю та стати частиною її творчого шляху. Адже саме підтримка, щире слово й уважний погляд часто стають для молодого митця найціннішим натхненням.

Виставка «Творчий шлях» діє до 19 серпня.