МАЙСТЕР-КЛАС "СЕРЦЯ СВОБОДИ: УКРАЇНА ТА ГРУЗІЯ"

 

Дитяча фантазія не знає меж, особливо там, де починається світ кольору і мистецтва…

7 вересня у нашому просторі, в рамках експонування виставки засновника і командира Georgian Legion - Грузинський Легіон ქართული ლეგიონი – Mamuka Mamulashvili «Свобода має колір», відбувся майстер-клас для дітей «Серця свободи: Україна та Грузія».

Знайомство з виставкою стало для дітей справжньою подорожжю у світ кольору, емоцій і фантазії. Вдивляючись у яскраві абстрактні композиції, кожен бачив у них щось своє. Химерні лінії та кольорові плями оживали у дитячій уяві, перетворювалися на несподівані образи, народжували власні історії. І в цьому, мабуть, була особлива магія зустрічі з мистецтвом: можливість дивитися і фантазувати.

Та цього дня мистецтво стало не лише простором для фантазії. Назва виставки — «Свобода має колір»природно привела нас до розмови про те, що сьогодні болить і єднає Україну та Грузію.

Дві країни. Дві історії. Дві культури. Два народи, які надто добре знають, що свобода і незалежність ніколи не бувають даністю. Нас поєднують не лише дружба і підтримка, а й досвід боротьби за право бути собою, говорити своєю мовою та самостійно обирати власний шлях.

Особливо символічно говорити про це саме поруч із картинами Мамуки Мамулашвілі — людини, в якій поєдналися воїн і митець. Людини, чия доля нерозривно пов’язана з боротьбою Грузії та України. Його картини емоційні, яскраві, експресивні, ніби залишають простір для власних відчуттів і думок. І діти цей простір одразу заповнили своєю уявою.

А потім створювали паперові серця — своі маленькі символи єдності України та Грузії. У кожному з них було щось особливе: фантазія, дитяча щирість і те тепло, яке так легко народжується у творчості.

У нашому сьогоденні такі миті набувають особливого значення. Коли попри всі труднощі ми намагаємось знайти момент для розвитку дитини: для фантазії, творчості, відкриттів і щирих емоцій.

Бо свобода для нас сьогодні - це не просто красиве слово. Її ціну ми знаємо надто добре. І саме тому так важливо, щоб наші діти мали можливість жити, мріяти, творити і уявляти світ, у якому свобода не потребує пояснень.

Бо свобода має колір.

А ще — вона має серце.

"КОРИСНІ МОБІЛЬНІ ЗАСТОСУНКИ ДЛЯ НАВІГАЦІЇ" - ТРЕНІНГ З ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГРАМОТНОСТІ

 

                  Світ стає ближчим, коли знаєш, як у ньому орієнтуватися. 

2 вересня у нашому просторі відбувся тренінг з інформаційної грамотності «Корисні мобільні застосунки для навігації».

Говорили про маленькі цифрові інструменти, які допомагають знаходити дорогу, прокладати маршрути, відкривати нові місця й почуватися завжди впевнено.

Трохи знань, трохи практики — і гаджет перетворюється на надійного супутника в дорозі.

ЗЕМЛЯ РИДАЄ, ПЛАЧУТЬ НЕБЕСА - ГЕРОЇВ УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ...

 

«Коли гриміла громом Україна,

історія писалась кров’ю тих,

хто розуміє велич слова —

«Батьківщина».

Юрій Руф

До Дня пам’яті Захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність у нашому просторі представлено книжкову виставку «Земля ридає, плачуть небеса — Героїв Україна пам’ятає…».

Це виставка про тих, хто став на захист України. Про тих, хто боровся. І про тих, хто вже не скаже свого слова, але залишив його нам у книгах, поезії, спогадах, документах.

Література сьогодення говорить тут голосами військових і волонтерів. Вона звучить влучно й правдиво до мурашок у серці. Розповідає про живих і мертвих Героїв, вцілілих і зранених, про велич і ницість, про кохання і щирість, про нескорених духом синів і дочок рідної землі.

Серед представлених видань — книга ЮРІЯ ДАДАКА (Руфа) «Час революції». Поет, громадський діяч, науковець, спортсмен, мандрівник, засновник бренду «Ґwear» та літературно-просвітницького проєкту «Дух нації», учасник Всеукраїнський форум військових письменників. Юрій Руф був людиною, для якої Україна була не абстрактним поняттям, а щоденним вибором і відповідальністю.

З початком повномасштабного вторгнення він став до лав захисників України. 1 квітня 2022 року Юрій Руф загинув, захищаючи Батьківщину.

Його слова сьогодні читаються особливо гостро. Бо він писав про Україну, яку хотів бачити вільною, сильною і нескореною і сам віддав за неї життя.

Поруч — відома антологія «#Голоси» Всеукраїнського форуму військових письменників, літературної платформи, заснованої у 2019 році. В альманасі зібрані прозові й поетичні тексти, а також роздуми тридцяти авторів, які писали на війні та про війну. Деяких із них, на жаль, уже немає серед живих. Але їхні голоси продовжують жити у слові.

І серед всіх голосів особливо близьким для нашої бібліотеки є голос ВОЛОДИМИРА ВОЛІКОВА (Скіфа) — загиблого військового, бойового медика, лікаря-кардіолога, члена Національної медичної палати України, Заслуженого діяча естрадного мистецтва України, митця слова.

Для нашої бібліотеки Володимир був не лише автором, чиє ім’я сьогодні читаємо на обкладинці книги. Він був нашим другом, частиною бібліотечного життя.

Разом ми проводили патріотичні зустрічі для молоді, говорили про війну і мир, про силу духу, відповідальність, любов до України, про те, що означає бути громадянином своєї країни. Він умів говорити з молодими людьми просто, щиро й без зайвих слів так, щоб його слухали і щоб сказане залишалося в пам’яті.

Сьогодні цих зустрічей уже не повторити. Але залишилися фотографії, усмішки, розмови, спільні моменти — маленькі фрагменти часу, в якому Володимир був поруч.

Тому разом із цим дописом хочеться залишити фотоспогади про наші зустрічі з Володимиром. Про нього — живого… Усміхненого... Справжнього…

Його книга «Поезія, опалена війною» — автобіографічна. У ній немає вигаданих почуттів. Є те, що він сам пережив, побачив і пропустив через власне серце: любов до життя і Батьківщини, біль утрат, пам’ять про побратимів, тривогу і віру в мир.

Мабуть, найкраще про це говорить його власна поезія:

«Ми йшли дорогами війни,

Де попелом покриті мрії.

Життя і смерть в одних обіймах —

Ми йшли дорогами війни.»

Його поезія звучить як молитва за загиблих і як заклик до живих — берегти те, за що заплачено найвищу ціну.

Книга вийшла за сприяння Володимира Васильовича Шоломицького — волонтера медичних гуманітарних місій у зонах бойових дій, громадського діяча та керівника медичної служби «Національної медичної палати».

Володимир загинув 6 березня 2025 року. Але його слово залишилося.

І пам’ять про Володимира живе не лише в його книзі.

Наша бібліотека долучилася до акції «Стіл пам’яті — 2026». Порожній стіл — простий і водночас щемкий символ. Місце того, хто вже не сяде поруч. Місце очікування того, хто вже не повернеться. І водночас — місце, яке назавжди залишається зайнятим у наших серцях.

Наш Стіл пам’яті присвячений саме Володимиру Волікову — Скіфу.

І хоч сьогодні за бібліотечним столом бракує нашого важливого гостя, його місце серед нас — назавжди. У наших спогадах. У його книзі. У його поезії. У словах, які продовжують жити…

Ще одна особлива книга виставки — «Півострів називався Крим» ЄВГЕНА НЕВМЕРЖИЦЬКОГО (Луговододоленко Нікола Марія). Це філософська казка про втрату, пам’ять, любов до рідної землі та незламність людського духу.

Книга присвячена двоюрідному брату автора В’ячеславу Невмержицькому, який загинув у 2023 році під час оборони Бахмута, а також загиблим і зниклим безвісти воїнам 99-го батальйону 61-ї окремої мотопіхотної бригади, батальйону безпілотних систем «Легіон» 61 ОМБр, інженерно-саперної роти 61 ОМБр, Командування Сил безпілотних систем Збройних Сил України — усім загиблим і зниклим безвісти воїнам українського війська та цивільним, чиї життя забрала ця страшна війна.

А поруч — десятки інших книг: документальних, художніх, поетичних, написаних військовими й про військових. Про фронт і побратимство, про втрати й повернення, про мужність і страх, про любов і біль, про людей, які тримають нашу землю.

У цій виставці немає просто книг.

Є чиїсь життя…

Чиїсь голоси…

Чиїсь спогади…

Чиїсь останні слова…

І пам’ять, яку ми не маємо права втратити.

Бо поки ми читаємо їхні імена, вони залишаються з нами.

Поки перегортаємо сторінки — продовжуємо їхню розмову з Україною.

Поки звучить їхнє слово — вони живуть.

Вшановуємо всіх загиблих Захисників і Захисниць України.

Пам’ятаємо.

Дякуємо.

Віримо.

 

"СВОБОДА МАЄ КОЛІР"- ВИСТАВКА КАРТИН МАМУКИ МАМУЛАШВІЛІ, ЗАСНОВНИКА І КОМАНДИРА ГРУЗИНСЬКОГО ЛЕГІОНУ

 

Коли колір перестає бути просто кольором, він починає жити власним життям. Яскравий, сміливий, часом різкий, часом майже невагомий. Він зустрічається з іншим кольором, вступає з ним у суперечку, народжує несподівані поєднання, змінює настрій і ніби весь час перебуває у русі. У цих картинах багато енергії — тієї, яку неможливо залишити тільки на полотні. Вона переходить до глядача.

Саме такою постає виставка у нашому мистецькому просторі —«Свобода має колір» Mamuka Mamulashvili, військового, засновника і командира Georgian Legion - Грузинський Легіон ქართული ლეგიონი.

Цікаво спостерігати, як по-різному вона відкривається людям. Діти зупиняються біля яскравих композицій, вдивляються, вигадують власні образи. Дорослі затримуються довше, намагаючись вловити настрій, ритм, внутрішню напругу. Для когось це просто гра кольорів, для когось — емоція, яку важко назвати. І, мабуть, у цьому одна з найцінніших властивостей мистецтва: кожен знаходить у ньому щось своє.

А за цією яскравістю стоїть доля людини, для якої свобода ніколи не була абстрактним поняттям.

Мамука Мамулашвілі народився 22 квітня 1978 року у Тбілісі. У чотирнадцять років брав участь у війні в Абхазії. Разом із батьком, генералом Зурабом Мамулашвілі, потрапив у полон і провів там три місяці, після чого був звільнений у межах обміну військовополоненими. Згодом брав участь у двох чеченських кампаніях.

Його життя могло піти зовсім іншим шляхом. Навчання в Туреччині, Парижі, спеціальність «дипломатія», робота радником міністра оборони Грузії. Але у 2014 році цей шлях привів його до України.

22 квітня 2014 року Мамука Мамулашвілі створив Грузинський національний легіон — добровольчий підрозділ, до якого увійшли грузинські військові. Легіон брав участь у боях за Луганський аеропорт, воював за Дебальцеве. У 2016 році офіційно увійшов до складу Збройних сил України, ставши першим іноземним підрозділом у складі української армії.

За військову службу Мамука Мамулашвілі був відзначений орденом Вахтанга Горгасалі III ступеня у Грузії. В Україні нагороджений орденом «Народний Герой України», орденом «За мужність», Хрестом Івана Мазепи, медаллю «За жертовність і любов до України» та іншими державними й церковними відзнаками.

Та поруч із військовою біографією існує ще одна — художня.

Мамука не професійний художник. Його роботи виконані переважно на склі олійними й акриловими фарбами, гуашшю. Але техніка тут лише засіб. Головне — те, що відбувається всередині кольору.

Можна довго говорити про війну, яку він бачив. Але достатньо подивитися на ці картини, щоб відчути: крізь усе пережите в ньому є місце для світла.

Можливо, тому вони такі яскраві.

Бо той, хто знає ціну темряви, особливо гостро відчуває світло. А той, хто знає ціну життя, бачить його в усіх його барвах.

І тоді назва виставки звучить уже зовсім не метафорично.

Свобода має колір.

Можливо, він у кожного свій. Але поки ми здатні його бачити — свобода жива.

Запрошуємо побачити її барви у нашій бібліотеці.

Київ, вул. Антоновича, 25

22 серпня — 30 вересня 2026 року

Вхід вільний